Олександр Нікулін: думки,аналітика та пропозиції щодо виходу з непростої ситуації в країні

0
221

Олександр Васильович Нікулін людина з великим життєвим та професійним досвідом. Неодноразово обирався депутатом місцевих рад Кіровоградської області. В 1998 – 2002 роках був міським головою Кіровограда. Один з небагатьох мерів того часу, хто мав сміливість виступати проти політичного курсу  керівництва держави на чолі з Леонідом Кучмою.

Нині успішно розвиває власний бізнес. Олександр Васильвич очолює організацію партії «Наш край в місті Буча. В нашій розмові ми торкнулися питань як ситуації в країні, так і в Бучі.

Олександре Васильовичу, Ви вирішили повернутися в політику? І чому саме Ви обрали партію «Наш край»?

Я думаю Вас не здивує, якщо я скажу, що зараз в країні такий період, що політика сама повернулася до усіх, хочеш ти цього чи не хочеш. На жаль. В країні зараз тривають неконтрольовані процеси, хаос і анархія в усіх сферах. Чи то економіка, чи то реформа правоохоронної сфери. На сході країни не припиняється війна, дехто вже цілий бізнес освоїв на людському горі. Ось тому і немає нині України без політики.

А чому «Наш край», то я скажу що в цій партії об’єдналися люди-практики. Достатньо навіть поглянути на сайт партії, щоб впевнитися,  в партійних рядах багато керівників та депутатів місцевих рад з усіх регіонів країни. Це ті люди, які намагаються в цей вкрай складний для України час утримувати ситуацію на місцях від настання повного колапсу. Зараз на місцеву владу перекладається все більше повноважень,  і відповідно відповідальності. І ці люди працюючи в надзвичайно складних умовах роблять все можливе, щоби люди пережили складні часи.

Я також назначу що зараз по країні проходять вибори до об’єднаних громад. І «Наш край» отримує друге місце по представництву серед обраних депутатів місцевих громад. У «Нашому краї» зібралася команда професіоналів, які працюють поряд з людьми. Це я сказав словами співголови партії Юрія Гранатурова, екс-мера міста Миколаїв. До речі, у нас неформальне обєднання з назвою «Клуб мерів». До нього входить багато теперішніх та колишніх очільників великих і малих міст України. Дуже корисний  майданчик для спілкування, обміну думками та досвідом між молодими та вже досвідченими колегами.

А як Ви гадаєте, що варто зробити для початку виходу з соціально-економічної кризи? Як почати нарешті виправляти ситуація з тотальним зубожінням населення?

Дивіться, зараз з настанням зими багато людей отримали непідьйомні для них ціни за комунальні послуги. З нового року обіцяють суттєво підняти зарплату. Але зростання цін теж буде неминучим.  В країні назріває ситуація непоодиноких соціальних бунтів.

В той же час. Пригадуєте, що цими днями виповнюється двадцять п’ять років з часу, коли припинив своє існування Радянський Союз? Так ось. Коли Україна вийшла на шлях незалежності, вона мала найкращі параметри стартових можливостей для подальшого розвитку. Але була обрана така система в країні, за якою усі природні ресурси за безцінь опинилися в приватних руках. І ось тепер купка осіб отримує з цього надприбутки, які моментально переводяться на офшорні рахунки. За останній рік припинило існування вісімдесят банків. А державний бюджет отримав додатковий тягар фінансування процесу їхньої ліквідації. Можна безліч прикладів наводити «дуже вдалого господарювання» в нинішньої Україні.

Хоча б приклад нещодавньої «раптової» націоналізації найбільшого за капіталами банку країни «Приватбанк». Коли з банку вивели 150 мільярдів гривень на офшорні рахунки за кордоном, банк передали у власність держави. Тепер на бюджет країни лягає тягар по фінансуванню фонду вкладів «Приватбанку» і таке інше. Коли люди отримають свої гривневі депозити через рік-два, то ясно, що курс гривні стосовно валют буде вже інший.  Ви знаєте яку суму друкує верстат Національного Банку України для забезпечення потреб «одержавлених банків, такіх як «Приватбанк», «Укргазбанк», на витрати повязаних з банкрутством інших банків тощо? Вже надрукували та планують надрукувати загальною сумою біля 500 мільярдів гривень. Це сума річного бюджету країни. Ось зараз, ті хто брав кредити в націоналізованих чи збанкрутілих банках, до цих людей звертаються державні чиновники з пропозиціями: ви не віддавайте усього кредиту, банку вже того в якому ви позичали гроші, вже ж не існує, поділіться з нами частиною суму, яку брали, і все. Тобто, зараз це вигідний бізнес: створити банки, набрати депозитів та кредитів, вивести «гроші» в тінь, і збанкрутувати. На плечі держави лягає увесь тягар наслідків такого «вдалого бізнесування».

Фактично зараз українські банки — це гігантські «пилососи», такі собі «чорні діри» по вимиванню обігових грошей з України. Вони усі діють за кримінальними схемами, вимиваючи гроші з країни. Я не буди називати прізвища тих людей, хто створив такі схеми і продовжує ними керувати, ці прізвища й так добре відомі. Так ось: щоби почати вирішувати питання української  економіки треба прибрати ці схеми з виводу коштів з країни посередництвом банківської системи, на вершині якої стоіть Національний Банк.

Така ситуація  не цікавить нікого з керівництва країни, уряду чи Нацбанку. Зараз усе законодавство, на жаль, «завязано на тому, щоби і надалі дозволяти олігархам грабувати країну, і це відбувається все на більшій, і більшій швидкості, і з подальшим розмахом.

Наша влада за звичкою перекладає усю вину на російського президента Путіна. Це зараз модно і вигідно. Але є одне «але». Путін працює на інтереси своєї країни, в Росії керівники потужних понополій та підприєств мають «свої» 10-15 відсотків. І їм вистачає, та й більше не дозволять взяти. Вони — це поєднання таких собі чиновників та бізнесменів. Але вони не будуть різати курку, яка приносить їм золоті яйця: доводити до банкрутства свої підприємства, тобто.

У нас з точністью навпаки, розуміють, що вони «временщіки», і будь яким шляхом намагають побільше вкрасти та вивести грошей.

Путін є військовим злочинцем. Він розвязав війну. Але це було зроблено в угоду бізнес-інтересам. В Криму йому потрібні нафтогазоносні родовища шельфу півострову. І він має надію, коли спаде резонанс від цих подій, почати розробку цих ресурсів.

Зверніть увагу, українське керівництво, той же Крим здало без жодного опору. Керівництво нашої країни — це фактично бізнес-формування, які не мають жодних інтересів, окрім власних бізнесових. Добре це чи погано? Для них звісно добре, для переважної більшості народу вкрай погано.

А де ж вихід з цієї патової ситуації?

Вихід у зміні системи. Дивіться, в світи є так звана скандинавська модель економіки. Коли з усіх прибутків держави п’ятдесят відсотків направляється до стабілізаційного фонду та на безпосередні потреби населення. Ви можете собі уявити, які суми грошей припали на кожного з нас коли б така модель була впроваджена у нас перед початком тотального роздержавлення і приватизації? Ці кошти кожен громадянин міг отримати у вигляді освітніх, медичних послуг, забезпечення житлом, пенсійного страхування тощо. Все дуже просто. Тобто, віддати людям третину з податків, ренту з  видобутих енергоносіїв та коштів, які отримані з приватизації підприємств. Щоб їх не розікрали, і більш нічого. Кошти мають направляти на особисті рахунки громадян.

Кошти мають в першу чергу йти на оплату тарифів комунальних послуг плюс заходи енергозбереження (утеплення, сонячні батереї тощо). І нехай тоді люди платять по реальним тарифам, тільки тоді споживаючи вже буту ощадливіше до енергії, не будуть опалювати вулицю. Зараз люди отримують субсидії, яких певна річ не вистачає. А тоді людина сама зможе розуміти рівень своїх потреб на опалення в житлі, споживання води і таке інше. Дайте людям гроші, не субсидію з держави тягнути, а конкретні суми коштів на кожного громадянина незалежно від його віку.

Так при цьому ще потрібно продавати підприємства на ринку приватизації, не так як Ахметову  «Укртелеком» продали по ціні дешевшій чим вартість металобрухту на цьому підприємстві.

Є ще так звана «сінгапурська модель». Коли тодішній президент Сінгапуру Лі Куан Ю запросив до приватизації майна усі світові корпорації. У нас зараз купують великі об’єкти ті олігархи, хто був або є близьким до влади. І платять вони за ці об’єкти смішні кошти. А коли велика світова корпорація прийде на ринок приватизації, вона зможе заплатити реальні кошти, які зможуть піти і до стабілізаційного фонду, і на потреби населення, і підтримають курс валют.

Запровадити такі системи в Україні заважає правляча нині верхівка. Бо у випадку іх запровадженя вони будуть позбавленні можливості красти. Зараз в економіці країни ситуація близька до критичної. При такому стані справ країна швидко років через три-чотирі збанкрутує. Це станеться тоді, коли скінчиться ресурс, яких продовжують розтягувати. Лишилися ще «Укрзалізниця», ряд інших обєктів, яким готують долю приватизації.

Повертаючись до ситуації з «Приватбанком». Читав я гостру аналітику: «Ось той Коломойський такий-сякий, мільони грошей вивів». Та він то їх вивів, але була маса механізмів, що не дозволили б йому цього зробити. Питання лише в тому, чому ці механізми не були задіяні? Потрібно змінювати системне мислення та підхід до справ в країні, а не просто змінювати кадри. У нас вже й закордон втомився кошти виділяти на реформи, бо вони: а) пускаються не за призначенням; б) банально розкрадаються; і в кінцевому результаті ми бачимо що знову «все пропало». Питання: а як довго людям терпіти такий стан справ в країні? Відповідь: до часу коли до влади в столиці та на місцях не прийдуть професіонали своєї справи.

Проблема у тому, що зараз ми маємо ситуацію яку можна назвати «фінансово-економічним Чорнобилем». Раніше за президентства Януковича грабували «по понятіям», зараз грабують «по беспределу».

Ось ще приклад, 13 мільярдів доларів вивели по схемам до Туреччинни. Накладає арешт на гроші прокуратура. Та ось юристи посилаючись на міжнародне законодавство вимагають видати фінансові зобовязання (цінні папери видані НБУ). І той хто вивів гроші за кордон, отримає їх через ці цінні папери. Усе лягло на плечі держави. Потрібно просто страхувати такі фінансові валютні операції, і тоді по збиткам платити буде страхова компанія, а не державний бюджет.

Є ще таке поняття і предмет як філософія економіки. Так ось є компанії, які роками працюють на ринку, деякі з них  вже на ринку понад сто років. І ось дивіться, ці компанії дотримуються філософії, яка не в грошах, а в тому щоби працювати не тільки на власний прибуток, а й на користь суспільства, людей.

Деякі фірми роками працювали без отримання прибутку, лише для того щоби зберегти їм’я та репутацію. Приклад Біла Гейтса: він заробивши 40 мільярдів доларів, був певний час найзаможнішою людиною у світі, він половину свого прибутку віддав на користь суспільства, на різні програми розвитку освіти, підприємництва, благодійність і т.д.

В Україні таке на жаль поки не видається за можливе?

                На жаль, потужні світові компанії не прийдуть в економіку такої  країни як наша. В Україні фактично створилася «двопалатна система». Коли умовно «палата лордів», де сидять нинішні українські олігархи, які фактично керують усіма процесами в сучасній Україні. Є ще й так звана «палата громад». Це нинішня Верховна Рада. Там в переважній більшості представники олігархів.

Ці діячі мають на меті тільки побільше вкрасти державного майна, тобто, фактично майна людей, і податись за кордон, куди вони систематично виводять кошти. Можна тільки здогадуватися, як довго протримається  політична система та економіка України за таких умов ведення справ в країні.

Правоохоронці, як приклад, займаються «кришуванням бізнесу». В Києві офіційно зареєстровано лише 240 МАФів. Насправді малих архітектурних форм приватних підприємців в столиці не одна тисяча. І це тільки в столиці. Якби усі вони платили гроші  до бюджету, а не перевіряючим та контролюючим структурам, то це були би величезні прибутки. Те ж саме й по «кришуванню» незаконного видобутку бурштину, річного піску тощо.. У нас сорок відсотків контрафактного бензину на заправках. На нього немає документів, бо він видобутий без ліцензії, на нього не сплачено акциз. Хоча є можливість проконтролювати обіг цих нафтопродуктів, проте тим хто зараз при владі просто невигідно це робити, бо вони втрачають прибуток до власних кишень.

В світі ситуація теж вкрай нестабільна і це звичайно впливає на України?

Зараз у світі ведеться війна за ресурси. Росії вкрай необхідно  дестабілізувати ситуацію навколо  так званих «нафтових країн». Саме тому, Росія зараз полізла у сирійський конфлікт, профінансувала створення такої терористичної організації, як ІДІЛ. Саме тому вона захопила український Крим, бо там багаті нафтогазоносні ресурси, які РФ не втрачає надії розробляти, після того як з Кремля знімуть міжнародні санкції. І Російська Федерація готова негласно платити  щоби ці санкції зняли.

Більш того, Росії вдалося втрутитися в процес останніх американських виборів. На виборах 8 листопада минулого року в протиборстві зійшлися Гіларі Клінтон та Дональд Трамп. Обоє вони мали фінансову допомогу з Росії. Трамп виграв. Він як представник нафтового лобі буде надавати підтримку своїм фінансовим спонсорам, проте є одне але. Президент США згідно американської конституції не може ухвалювати важливі рішення без підтримки Конгресу. Отже,  від позиції республіканської більшості (а вона здебільшого налаштована антиросійські) на можуть бути прийняті рішення про повне зняття  санкцій з РФ.  Сам Трамп, його бізнес опинився на грані банкрутства, і він пішов на змову з діловими колами з РФ. Далі він пообіцяв виборцям значне зниження податків. І таким чином виграв голоси американських виборщиків. Проте не все в таких темних тонах, бо без підтримки більшості Конгресу він не зможе повноцінно реалізовувати проросійську політику. І на виборах в Франції навесні вже цього року Росія спробує провести кампанію так, що президентом країни стала особа з прокремлівським нахилом.

 Поговоримо про справи місцеві. Зараз ситуація навколо кримінальної справи що мера Анатолія Федорука вийшла вже на всеукраїнський рівень. Ваша оцінка того що відбувається?

Я сам працював міським головою. І зазначу, будь-якого міського голову,  в будь-який час його каденції можна підвести під переслідування за кримінальною статтею.

Але, у випадку з Анатоліє Федоруком не можна не звернути увагу, що за час його багаторічного мерства відбувалися прикрі випадки, коли роздавалися сотні гектарів землі на підставних осіб, знищувався ліс і т.д.

В той же час, в місті великі проблеми з закладами освіти та медицини. Це при тому, що в Бучі є ресурс, якого немає в інших українських міст: дохід від пайової участі забудованого бізнесу. Ці гроші мають використовуватися виключно на школи, дитсадки та лікарні. На жаль, часто вони йшли на забаганки, щоби створити привабливо картину для покупців квартир в новобудах. Купивши квартиру люди лишилися сам-на-сам з проблемами влаштувати дитину в дитячий садок, школу, отримати кваліфіковану медичну допомогу. Цю ситуацію потрібно виправляти.

Водночас, не можна зазначити що командою Анатолія Федорука зроблено й багато позитиву для міста. Але варто було вчасно піти з посади. А у випадку кримінального переслідування вважаю, що Анатолію Петровичу варто піти на співпрацю зі слідством.

Дякуємо за розмову.

Дякую і Вам. Радий був довести до людей свої погляди на ситуацію в країні та Бучі. Зараз на жаль, журналістську спільноту не дуже цікавить широка аналітика стану справ, які у нас відбуваються, бо на жаль журналісти залежні від власників своїх видань, і відповідно змушені писати про те, на що отримають «добро».  Готовий зазначити, що я як голова осередку «Нашого краю» у Бучі готовий працювати для громади міста.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите свой комментарий!
Пожалуйста, введите ваше имя